Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/250

Цю сторінку схвалено


„Все те, лицарю мій любий,
Мусите ви роздобути;
А тепер знімайте зброю
І до рана стережіть!“

 
VII
 

Ніч. Неначе вовчі очі,
Виіскрилось темне небо,
Холод тисне аж до кости,
Місяць зирка з-над хліва.

Дон Кіхот в одній сорочці,
Мов мара висока, ходить
По подвір'ю, лічить зорі
І вартує власну зброю.

Зброю ту поклав на купку
На кориті водопою,
Тільки спис узяв у руки.
Ходить, стане, знов верта.

Холод тисне аж до кости,
Цокотить герой зубами,
Споминає Дульчінею,
Шепче вірші, та дарма!

А з вікна корчмар-собака
І дівчата заглядають
Та сміються з Дон Кіхота,
Аж дзеленькають шибки!

Втім, один погонич мулів
Заспаний устав з запі́чка
Та й поплівся на подвір'я
Сво̀їх мулів напоїть.