Та дівки ще більш хихочуть…
Дон Кіхот уже й озлився,
Та, на щастя, вийшов з корчми
Грубий та товстий корчмар.
Вид худого Дон Кіхота
У залізі серед спеки,
Певно, був смішний для нього,
Але перед острим списом
І мечем він мав респект.
Він сказав, проте, приязно:
„В добрий час! Гість до нас!“
Дон Кіхот йому вклонився
І з коня на землю зліз.
„На ніч, лицарю, до мене? —
Говорив корчмар. — Усе
В мене є, лиш ліжка Бог дасть“.
Дон Кіхот махнув рукою.
„Зброя — це моя перина,
Боротьба — моя забава,
Ясний пане каштеляне“,
Різко лицар відказав.
„Га, як так, — корчмар промовив. —
То буде вам вся вигода:
Мість перин тверде каміння,
Галабурда замість сну“.
Тим часо́м дівки зблизились,
Поздіймали з нього зброю,
Наголінники і панцир,
Тільки шолома ні руш.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/246
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page246-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)