Що на стріху, що у кухні,
Що в овечому хліві.
Взяв наш лицар шмату й цеглу
Та й ну терти, дряпать, шкрябать,
Поки зброя прадідівська
Стала на людей похожа.
Все мов і до ла́ду вийшло,
Тільки з шоломом був клопіт,
Бо візира неставало —
Ну, біда! Хоч сядь та й плач!
Взяв наш лицар шмат тектури,
Викроїв візир із неї,
Срібним обліпив папером
І до шлема прикрутив.
Бачилось — чого б ще треба!
Та підвів лихий Алонса
Взять меча і стрібувати,
Чи тривкий його візир.
Рубонув він раз і другий,
Розлетівсь візир на кусні,
І пропала вся робота,
І прийшлось новий ліпить.
Та тепер на розум взявся
Славний лицар Дон Кесада
І візир свій тектуровий
Бляхою підшив зі споду.
Лицарю коня потрібно.
Славний лицар Дон Кесада
Мав коня — таку драндигу,
Що лиш шкура й кість була.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/235
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/22/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu/page235-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._8._%D0%90%D0%B1%D1%83_%D0%9A%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%86%D1%96_%281956%29.djvu.jpg)