Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/209

Цю сторінку схвалено


Тут Месрур його в бік штуркнув
І до нього стиха муркнув:
«Що ти, хлопче, стуманів?
Слухай царського наказу,
Бо тебе велить відразу
Розідрати пів-на-пів».

Бассім
Га! Що! Батечку владико!

Я би на такеє лико
Обнажав свого меча?
В мене меч страшенно блиска:
Лиш раз блисну, розбійни́цька
Впаде голова з плеча.

«Приклякни ти, лиходію!
Маєш віру і надію
В ласку Божу? Говори!
Помолися уостаннє,
Нам усім віддай прощаннє,
Піднеси дух догори!»

Злодій кляк, почав молиться,
А Бассім стоїть мов злиться,
Сам міркує, що робить?
Страшно заверта очима,
Вправо, то наліво блима,
Далі так став говорить:

«Чоловіче ти безрідний,
Настає твій час послідний,
Що у ад тебе знесе!
Мов, чи що признати маєш?
Говори, чого бажаєш?
Я зроблю для тебе все.

«Жадним трудом не згордую:
Як голодний — нагодую,