Гостю він повів,—
Попроси у пана, щоб змилосердився!
Бач, нещасний хлопець кров'ю вже облився,
Майже помертвів».
Ех, як до візира
Гість простре кулак,
Як в лице талапне,
Аж візир прикляк!
«Як ти смієш, пане, в цюю річ мішаться?
Пан раба навчає добре справуваться, —
Це похва́лить всяк».
Тут султан не втерпів,
Реготати став.
«Ну, візире бідний,
Ось і ти дістав!
Ну, подай же руку! А ти, купче, другу!
Прощаю непослух, а тобі наругу,
Бо ти слушність мав».
Не коро̀тко це тривало;
Тішився халіф немало
При Бассімових піснях;
Перші півні вже пропіли,
Зорі блідли й червоніли,
Теплий вітер з моря тяг.
Півгодинки ще — і всі ми
Розійдемось, і бозна,
Чи побачимось коли ще!
Тож прошу тебе, вволи ще
Просьбу, що в нас єсть одна.
«Розкажи, які ти нині
Перебув пригоди дивні!
Свою добрість доверши!
