Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/153

І мене, Бог знає пощо,
Возним хоче ізробить».

Тут сей голосно, той тихо
Дорікає: «Фе! шевчихо,
Не годиться так робить!
Гріх великий і публіка
Роботягу чоловіка
Забездармо зачепить».

Цей падкує, той кепкує,
Третій бабу в бік пакує,
Інший каже: «Жар набік!»
Той кричить: «Вона здуріла!»
Цей свистить: «Горівку пила,
Та на мозок дур затік».

Стала баба, наче змита,
З пантелику чисто збита,
Далі плюнула й рекла:
«Отакі з лемішки пляцки!
Тьху на розум мій дурацький!»
І додому потекла.

«Гей, на бороду пророка!
Возним бути — не морока, —
Міркував собі Бассім. —
Перед возним кожний страх ма,
Слово скаже він — та й драхма,
Ще й насвище в пику всім.

«Наплювать на ремісництво,
На ковальство і банництво, —
Возним буду, поки жив!»
І, стуливши драхми в жменю,
На базар по хліб, печеню
І все добре поспішив.