Ні від довжників комісар, —
З батька, з діда я коваль».
Тут шевчиха мов сказилась,
В чуб Бассімові вчепилась
Та й кричить: «Розбій! Розбій!
Правовірні, гей, біжіте,
Порятуйте, поможіте!
Мій довжник! Гнобитель мій!»
Тут народу тьма зібралась,
Та й питають, що за галас?
Мав приставити до суду
Мо́го мужа за облуду,
Та й пустив. Рятуйте, гей!
«В мене взяв дві драхми, ланець,
Підкупиться дав, поганець,
Та й пустив його із рук.
Де ж найду я правду й віру?
Таж такому бузувіру
Мало буків, мало мук».
Дехто з тих, що позбігались,
До Бассіма придивлялись.
«Жінко! — кажуть. — Майстрова́!
Гнів і лемент ваш порожній, —
Це ж Бассім-коваль, не возний
Певно, їх таких є два»
Оця відьма з чортом-дідьком
Бух на мене та й рипить
Про якісь дві драхми, тощо,