Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/151

Цю сторінку схвалено

За сьогоднішні пригоди
Богу дякує юнак.

А шевчиха рада дуже,
Що пан возний її мужа
Без пощади тягне в суд;
Наперед чвалає жваво
І міркує: «Є ще право!
Є й на мужа в жінки прут!»

Озирнулась — що за нужа!
Ані возного, ні мужа
Позад неї ні сліду.
Як не крикне: «Леле! Леле!
Хай вам дідько кості меле!
Тьху на горе, на біду!»

Ревучи, мов за покійним,
З гнівом, вереском подвійним
Вулиця́ми знай біжить.
Глянь, Бассім сидить край храму,
Очі впер в святую браму
І тлумак в руках держить.

Кинулась до нього баба:
«Ось дивіть на цього драба!
Де мій муж? Де мій довжник?»
«Жінко, — рік Бассім їй строго, —
Чи я сторож мужа тво́го?
Чи довжник у тебе зник?»

Шевчиха
«Як то? Ти не є пан возний?


Бассім
«Брешеш, голосе безбожний!

Груба та брехня на цаль.
Я не возний, я не писар,