В грішнії уста не брав! —
Так сказав господар бані. —
Від вина уста ті п'яні,
Від обжирства ум охляв.
«За твої гріхи безмірні
Відучора правовірні
Терплять голод ковалі.
Краще б був ти задригнувся,
Ніж у наш цех навернувся
Нам на злидні немалі!
«Тридцять літ уже, ти, блазню,
Я удержую цю лазню
І ніколи не чував
Ще подібного указу,
Аж свою ти довгобразу
Пику поміж нас упхав.
«Тож махай і забирайся,
З ковалями там братайся,
А між банників не лізь!
Хай тебе Господь провадить!
Нам твоя присутність вадить.
Ти біду приносиш скрізь».
Став Бассім, неначе змитий.
Що було йому робити?
Чи сваритись, чи ридать?
Він забрав свої манатки
І дав драла без оглядки,
Почвалав, куди видать.
Йде та знай скрипить зубами,
Гнів свій вилива словами:
«А побий же Божий грім
Го́стей моїх препоганих!
То у головах їх п'яних
Почато́к тим бідам всім.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/139
Цю сторінку схвалено