Лисину замість турбана[1]
Обвивала шмата драна,
Ветха — й кольору не знать;
Плащ — верета перетика,
Шпилька з терну, пояс з лика —
Хоч у просо шпаки гнать.
Звався дід той Абу Касим,
Був купець собі, не блазень.
Пахощами торгував.
Як по місті йшов часами,
Всякий люд за ним юрбами
Біг і дивом дивував.
Та найбільше всіх уваги
У старого скупиндряги
Його капці знай тягли:
Але капці ж бо то капці!
Що, мабуть, ще дідьчій бабці
Шлюбним обувом були.
Відки Абу Касим взяв їх,
Скільки літ уже вживав їх,
Цього не затямив світ;
Знали лиш шевці багдадські,
Що ті капці чудернацькі
Латали вже з десять літ.
Що там прищіпок без міри!
Що там дратви, що там шкіри
Шевські руки уплели!
Десять раз підошви клали,
До старих нові шпиляли,
Щоб міцнішії були.
А під десять шкір тих, братку,
Абу Касим наостатку
- ↑ Завій, який араби носять на головах замість шапки.
