Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/124

Скулився і драла дав;
Він ішов зовсім безтямно,
Тільки вперто, ненастанно
Всіх прохожих оглядав.

«Боже, — буркотів він стиха, —
Дай, щоб справці мо́го лиха,
Ті прокляті віщуни,
Тут мені попали в руки, —
Вже б я їм додав принуки,
Що й не дригнули б вони».

Так без думки і без тями
Він поплентавсь улиця́ми,
Аж до лазні заблукав.
«Дай обмиюсь тут із бруду,
А потому далі буду
Клятих го́стей тих шукав».

Входить в лазню, оглядаєсь,
Втім до нього наближаєсь
Той, що вслугує, банни́к;
Глипнув раз і втішивсь дуже,
«Ах, Бассіме, любий друже,
Де ж ти так від мене зник?»

Здивувався Бассімище,
Банника оглянув ближче:
«Чи ти дідько, чи Калед?»
«Так, Калед, що, здавна дружні,
Ми в одній робили кузні
І один зноси́ли гнет.

«Тямиш, як то ти бувало
Рятував мене немало
І роботою й грошем!
Як з тобою я розстався,
То з ковальством попрощався.
В бані ось засів кошем.