Мали військ навербувать.
Я підслухав всю їх змову,
Про страшну її основу
Став я пильно міркувать.
„Я Бурмила хитру злобу
Добре знав, його особу
Непочесну і смішну
Став рівнять з тобою, пане,
І кажу: „Цей опуд стане
Нам царем? Ну, батьку, ну!“
„Знав ти скарб знайти великий,
Та біда, коли владики
Ліпшого знайти не вмів!
Де Бурмило — пан народа,
Там пропала честь, свобода,
Голос правди занімів.
„І неначе голос з неба
Звав до мене: треба, треба
Зав'язати зраді рот!
Хоч той зрадник — батько твій,
При царю ти вірно стій!
Будь, Микито, патріот!
„Так розміркувавши гладко,
Дожидав я, аж[1] мій батько.
Як була умова, знай,
Там у зрадників тих темних,
На вербунок[2] військ наємних.
Рушить у сусідній край.
