Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/96

Цю сторінку схвалено
ПІСНЯ ШОСТА
 

Слухайте ж, як Лис Микита
Цупко, наче кінь з копита,
На брехню пустився й лесть!
Щоб лиш на гіллі не згинуть,
Не задумавсь камінь кинуть
І на батька свого честь.

„Царю і весь чесний зборе!
Превелике люте горе
По заслузі б'є мене!
За злодійство дам я душу,
Та одно злодійство мушу
Розказати вам страшне.

„Кільканадцять літ вже тому,
Як мій батько — де, в якому
Місці, хто це зна? — напав
Славний скарб царя Гороха.
Та добра йому ні троха
Скарб той клятий не придбав.

„Батько мій був го̀рда штука.
Фінансовая наука
Був його любимий фах.[1]
Льстив царю, міняв все фарбу,[2]
Щоб лиш стать міністром скарбу,
Він на це гострився страх.

„Та ти, царю, хитрість скриту
Проглядів[3], прогнав Микиту,

  1. Фах — заняття.
  2. Фарба — покраска, колір; „міняти фарбу“ — значить перемінюватися, пристосовуватися до нових обставин.
  3. Проглядіти — передбачити.