Кіт Мурлика вже на гілку
Виліз і міцную сильку[1]
Мотузяну зашилив.
Крука ще гукнув навмисне,
Щоб Микиті, як повисне,
Зараз очі з лоба пив.
Хто лиш жив, глядіть зійшлися,
Як то будуть вішать Лиса:
Стала страж[2] кругом, як мур.
Лис іде, як мокра курка,
Вовк Неситий ззаду штурка,
А Ведмідь веде за шнур.
„Не лякайсь, — сказав Неситий, —
Ми відразу задушити
Не гадаємо тебе.
Будеш дриґать ще лапками,
Поки Кріт під дубом ями
У твій ріст не вигребе“.
Обернувся Лис до нього:
„Що ж то, — каже він, — міцного
Шнура не знайшлось у вас?
Міг вам Кіт дістати любко[3]
Того, що на нім так цупко
Сам у війта дриґав раз“.
„Замовчи — ревнув Бурмило, —
Щоб язик тобі зціпило!
Ще не кинув жартів ти?
Глянь, жде шибениця грізно!
