„Царю, я підданий вірний!
Як такий твій гнів безмірний
Дай на смерть мене судить!
Дай малих злочинців вішать,
Хай великі тим ся тішать[1]!
Коли так, не варто й жить!“
Та цар Лев не вів і вухом!
І взяли Микиту духом,
І зв'язали й повели
Стражники у трибунали;
В трибуналах засідали
Старі Цапи і Осли.
Став Микита та й балака,
Та найстарший пан Осляка
Вже п'ять років як оглух.
Присудили: „На галузці[2]
Лису висіть на мотузці,
Поки з нього вийде дух“.
Вовк, Бурмило і Мурлика
Як почули це, велика
Радість обняла їх ум.
Зараз за катів обрались,
І Микиті нахвалялись
Причинить до смерти глум.
Лиса вивели, Бурмило
Трах його прилюдно в рило!
„Це за сап'янці мої!“
Вовк для гіршої ще муки
Взад скрутив Микиті руки:
„Не уйдеш тепер гіллі“.
