Цю сторінку схвалено
І дітей поцілувавши,
Жінці в вухо пошептавши,
Що там ще сказати мав,
Лис Микита, мов у гості,
В Львів на зустріч царській злості
Враз з Бабаєм почвалав.
ПІСНЯ П'ЯТА
Гу-гу-гу! — в дворі гуділо,
Мов Бог зна, яке там діло —
„Лис Микита! Лис приспів!“
А Микита мов не чує,
Гордо, сміло машерує
Між рядами ворогів.
Перед троном зупинився,
І цареві поклонився,
І такі слова сказав:
„Царю наш великодушний!
Слову твойому послушний,
Я на суд твій правий став.
„Вірю в велич твого духа.
Не прихилиш свого вуха
Ти поганим брехунам,
Що байками і брехнями
Раді б розлад поміж нами
Сколотить на шкоду нам“.
Але цар глядів понуро
Й крикнув: „Підла креатуро[1]!
Ти ще тут хвостом вертиш?
- ↑ Креатура — людина, що живе з ласки дужого, а не чесним трудом.
