Далі з лютої розпуки
Заламав передні руки —
„Лисе, — каже, — згину тут!“
„Вовче, — кажу, — чи здурів ти,
Чи від смальцю оп'янів ти?
Вилізай, пора нам в гай!“
„Ой, не можу, мій Лисуню!
Бачиш, пуза не просуну!
Ой, Микито, помагай!“
„Ну, скажи ти сам, Бабаю;
Що я тут чинити маю,
Як драбузі[1] помогти?
Лишу Вовка — може згинуть.
Ліпше, думаю, не кинуть,
Але до попа піти.
„Попросить по добрій волі,
Щоб дав пилки і позволив
Більшу вирізать діру.
Здумавши цю річ штудерну[2],
Мовлю Вовку: „Жди, я верну!“
Й до попа уже деру.
„Піп був саме у покою:
В пообідньому настрою
Люльку, ходячи, курив.
У вікно я заглядаю,
Лапою шкряб-шкряб, благаю,
Щоб вікно він отворив.
„Піп поглянув, підбігає…
„Лис у вікна заглядає!
