Цю сторінку схвалено
„Мурцю, — каже Лис, — май розум!
Ніч не тітка, ми не возом
Будем їхать, ні літать.
Всяка погань лісом лазить,
Ну ж як хто на нас наважить[1]!
Ні боротись, ні втікать!“
Ті слова Кота Мурлику
Кинули у дрож велику.
„Ваша правда, — він сказав. —
Мушу на ніч вже лишиться…
Та скажіть, щоб поживиться,
Де б я тутка що дістав?“
„Що ж, не гнівайсь, Мурцю дільний[2]!
Чоловік я богомільний,
Піст твердий держу день-в-день.
Та тобі вже я придбаю
Найсмачніше, що лиш маю:
Крижку[3] меду з'їдж лишень!“
„Меду? Тьфу! — відрік Мурлика. —
Хай Бурмило мед той лика!
Ним мене ти не вкормиш!
Та у вашому фільварку[4]
Може ж є де в закамарку
Хоч одна порядна миш?“
Лис Микита рік до Мурка:
„Ти жартуєш! Навіть турка
