Цю сторінку схвалено
Ну, ходи в мої обійми!
А проте казать не сміймо,
Щоб як стій іти назад.
„Та ж Лисиця, твоя тітка,
Так тебе видає зрідка,
Що не пустить нас під ніч.
А маленькі Лисенята,
Чи вони пустили б брата?
Ні, то неможлива річ!
„Повечеряєм гарненько,
Проспимося, а раненько
Холодком — і в Божу путь!
Я про царський суд не стою.
А що рад піду з тобою,
Ти про цеє певний будь!
„Он з Ведмедем інше діло!
Ти розваж[1]: прийшов Бурмило,
Мов розбійник, у мій двір,
Та й до мене з криком, фуком[2],
З величезним в лапах буком —
Я ж малий, слабенький звір!“
„Ой, нанашку, — рік Мурлика, —
Ласка ваша завелика…
Але краще ми не ждім!
Ніч чудова; місяць світить…
Попрощайте жінку й діти,
Та й у путь як стій ходім!“
