Кіт Мурлика до дороги
Добре взяв за пояс ноги,
В торбу впхав печену миш,
І лісочком, холодками
Так на підвечерик самий
Він прибув до Лисович.
Стукнув в браму, дожидає…
Лис в кватирку виглядає.
Кіт Мурлика шапку зняв,
Поклонивсь йому низенько,
Привітав його гарненько,
Та й такі слова сказав:
„Не прогнівайся, нанашку[1]!
Не приніс я жодну фрашку[2],
Але царський вам наказ:
Другий раз це цар, наш владця[3]
Через свойого посланця
На свій суд ось кличе вас.
„Що тут довго говорити!
Дуже цар на вас сердитий,
То ж я раджу вам: ходіть!
Цар поклявся на корону:
Як не ставитесь до трону,
То пропащий весь ваш рід.“
„Мурцю! — скрикнув Лис Микита, —
От не ждали! От візита[4]
Боже милий, як я рад!
