Цю сторінку схвалено
Їжте ж, але міру майте,
Бо як об'їстеся, знайте:
Мед вам пупом поплине.“
Та Ведмедю не до меду!
Крутить задом, а спереду
Дуб держить мов у кліщах…
То він шарпне, дряпне, смикне,
Далі з болю як не рикне,
Аж почули в небесах.
Лис на кпи[1] його здіймає.
„Бач, як вуйко мій співає!
Вуйко, що за нута[2] це?
Вуйку, вуйку, будьте тихо!
В хаті світло — буде лихо!
Вуйку, хлопа біс несе!“
А Охрім, багач-мужик
Пробудився. — „Що за рик?“
Виглядає у кватиру[3] —
„Що за диво? При колоді
Щось чорніє… Може злодій?“
Хлоп хапає за сокиру.
Вибіг з хати, приглядаєсь;
Це Бурмило борикаєсь!..
Репет підійма Охрім:
„Гей, сюди, сусіди любі!
Ось Ведмідь зловився в дубі!
Гей, Ведмедя бить біжім!“
У! Кипить в селі тривога!
Наче ті вовки з берлога,
