Цю сторінку схвалено
От тепер, мій лисе милий,
Вже тобі мабуть не жить.
Хлоп знадвору із обухом,
Баба з вилами в дворі.
Лис крізь дірку скочив духом.
„Шпигай, жінко! Він в дірі!“
Та не встигла шпигнуть жінка,
Попри ноги лис махнув.
Ледве встигла озирнутись,
Він в діру назад шульнув.
Там піднявши вверх сокиру,
Хлоп уже на нього ждав,
Розмахнувся, змірив добре
І щосили разом втяв.
Коли б на волос поспішився,
Згиб би лис, ані мур-мур,
А тим часом лис скрутився,
А мужик розтяв лиш шнур.
Чувшись вільним, лис за курку
Та й махнув, куди видать,
Чоловік став наче дурень,
Жінка теж ні в дві, ні в п'ять.
Каже жінка: „Ей, ти чопе!
Чом обухом ти не бив?“
Сплюнув чоловік зо злости
Та й ще жінку насварив.
1894