Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/400

Цю сторінку схвалено

— Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!

Пішли вони в город гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спідничку, киця сучку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли та й балабунць!

Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на сучку Фінку, сучка на кицю Варварку, а мишка шусть у шпарку.

1891

 
КИЦЯ
 

Плакала киця на кухні,
Аж їй очиці попухли.
„Чого ти, киценько, плачеш,
Їсти, чи питоньки хочеш?“

„Істи ні пити не хочу,
З тяжкої жалости плачу.
Сам кухар сметанку злизав,
На мене, кицуню, сказав.
Хтів мені лапки побити,
Чим же я буду ходити?“

„Скажи ж нам, киценько мила,
Як ти ся[1] в нього просила?“

„Я му[2] сказала: Ой, пане,
Хай тобі жаль мене стане!
Не бий ти кицю мізерну,
Я тобі шкоду поверну.
Настане ранок майовий.
Піду я в поле на лови;

  1. Ти ся просила — галицька народня форма: „ся“ стоїть перед дієсловом, до якого належить.
  2. Му — йому (народня форма).