Від того часу вже звірі не правувалися з чоловіком.
1903
— Алеж це все байки! — в один голос закричали діти, коли я скінчив оповідати їм оте все, що написано в цій книжці.
— Так, дітоньки, байки. А знаєте ви, що то байка?
— Знаємо, знаємо! То щось таке, що не є правда.
— Овва! А хто ж то сказав вам це?
— Ми самі так думаємо.
— Ну, то подумайте ліпше. Хіба ж це не правда, що Вовк їсть Барана, Лис Курей, Сови пташок?
— Та це правда. Алеж ти оповідав нам, що Лисичка копала поле і їла паляниці з медом, що Вовк їхав на Ослі в село, бажаючи бути війтом, що Крук ніс у дзюбі головню й розложив огонь, і всякі такі нісенітниці. Це вже не може бути.
— А коли не може бути, то пощо ж ви слухали?
— Пощо слухали? Бо цікаво.
— Що ж тут цікавого? Як може неправда бути цікава?
— Власне неправда найцікавіша! Це так смішно подумати, що Вовк хоче стати війтом, що Лис сидить у бочці з фарбою, що Кіт говорить побожні вірші…
— А якби я почав оповідати вам, що Вовк літає в повітрю, Лис плаває в воді, Кіт живе в норі під землею, то як думаєте, це була би правда, чи неправда?
