боротьба, далеко лютіша, ніж у світі доступнім для людських і звірячих очей. Тут гибли щохвилі мільйони, але рівночасно й народжувалися мільйони; по правді тут не було ні вродин ні смерти, бо ж усе те хиталося між двома берегами: кульочка пучнявіла й розпадалася на дві — не мертві, але живі, менші кульочки.
Всі присутні стояли довго, мов ошоломлені тим нечуваним видом.
— Бачите тепер, хто властиво ваш пан і ваш ворог? — мовив Соломон і махнув паличкою в противний бік і дивне видовище щезло. — Оці маленькі істоти не дбають про вашу суперечку, — мовив далі цар. — Незримі й недосяжні для вас, вони дні й ночі, кожної хвилини облягають, точать, заповняють вас. Ваше тіло опирається їх напорові, доки здорове, і здорове доти, доки знаходить у собі соки, що можуть пожирати, розтоплювати тих приблуд. Та нехай між ті їх міліярди заблукається одна бульбашечка іншого рода, проти якої ваше тіло, ваша кров, ваша слина не має соків, і вона протягом короткого часу розмножиться в вашім тілі і довкола вас, затроїть вашу кров, затроїть повітря, яким ви дихаєте, і ви, велетні, падете жертвою тої незримої бульбашечки, бульбашечки, яких мільйони, зложені на купу, таки ще незримі для вашого ока. Ось вам друга половина мойого присуду. Оцим дрібнесеньким звірям будете підвладні всі ви, люди й звірі. Коли на них зайде така порода, ви будете тисячами й мільйонами гинути безпомічно. Аж як знайдете способи боротися з ними, тоді… ну, та тоді не треба вам буде ніякого суду.
Цар махнув рукою на прощання і всі вийшли з залі.
