Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/372

Цю сторінку схвалено

Роботи ніякої не роблю, а те, чим я для них услужний, себто полювання на Миші, то моя найкраща розкіш і охота. А вдень звичайно вилежуюся собі на печі, бавлюся з дітьми, і вже хоч яка бідна господиня, а все таки мусить розстарати дрібку молока для дітей і для Котика. Не даром люди і приповідку зложили, що лиш Котові та попові добре жити на світі. Оттим я говорю, що гріх би мені був жалуватися на чоловіка.

І з цими словами всі три відпоручники відлучилися від звірячої громади і пристали до людської.

Похнюпили голови інші звірі, побачивши це відступство.

— Аж тепер бачу, що наша справа стоїть погано, — мовив Слон. — Уже коли наші товариші тратять віру в її слушність…

— Е, що, байдуже про таких товаришів! — з погордою мовив Лев. — Що мені за товариш… Свиня! Звір безхарактерний! Тупоумний, грубошкірець!

Слон трохи ображено покрутив трубою; бачите, Свиня його далека своячка, бо й він же грубошкірець.

— Ну, ну, — мовив він ущипливо до Лева, — ти на грубошкірцях дуже не їздь! Мають вони свій розум і характер. А що до відступства від нашої спільної справи, то бачиш сам, що й твій любий своячок Котик ані на волос не ліпший від Свині. Йому аби своя вигода, а постояти за спільне діло… овва!

— Та ще зі Свині ані з Кота мені не дивно, — мовив Ведмідь. — Відомо, звірі, своя шкіра і своя вигода кожному наймиліша. Але Кінь! Розміркуйте лише його поступок! Адже