таємо його, чи мало то він праці завдає собі, щоб видобувати з глибин землі золото, срібло, залізо і всяке каміння, зо дна моря перли та інші цяцьки, щоб будувати величезні, а нікому нінащо непотрібні піраміди, вежі та мури? Ні, не нашим невольником є чоловік, а невольником своєї власної захланности, своєї гордости та своїх примхів. Ми ніколи не просили у нього помочі в наших злиднях; у дикім стані ми дуже добре вміли боронити себе від наших ворогів, помагати собі в хоробах. Ми були здорові, сильні та вродливі. Лише з чоловіком і з його нещасним володінням прийшов заколот у цілу природу, появилося багато хороб, невідомих давніше; Боже прокляття, кинене в раю на нього, мов пошесть, перейшло й на нас і ми мусимо тепер подвійно терпіти за його провину.
Вислухавши цеї промови звірячого речника, цар Соломон обернувся до людей.
— Ви чули, що наводять на свою оборону звірі. Що маєте на це відповісти?
Речник людей виступив наперед і сказав:
— Відповім коротко. Бороняться звірі письмом Святим, доказуючи, що там нема виразного дозволу чоловікові вбивати звірів. Це зовсім хибна оборона. Там нема виразного дозволу на це лише для того, бо є виразний приклад самого Бога. Бо там сказано, що Бог, виганяючи з раю наших прародичів, дав їм за одежу шкіри звірячі. Що ж це значить? Очевидно не що інше, як тільки те, що Бог перший повбивав деяких звірів і познімав із них шкіри, і тим самим дав приклад чоловікові, що й він повинен так робити. Говорять звірі, що лиш одного чоловіка прокляв Бог у раю і на нього
