вік має володіти звірями, але не сказано, що має різати й їсти їх. Навпаки, там сказано виразно: „Бог дав їм усяку ростину, що дає насіння, і всі дерева, що дають плоди, і сказав: „Це має бути ваша страва.“ Щоб люди вбивали звірів на страву собі, цього в Святім письмі не знаходимо.
— Та цього не досить! Коли чоловік через свою захланність і глупоту переступив Божий наказ і був вигнаний із раю, то Бог іще раз наказав йому виразно: „Мусиш кормитися полевим зіллям,“ а до того додав: „У поті твойого чола будеш їсти свій хліб.“ Та ніде не сказано, щоб чоловік здобував собі хліб потом Воловим, чи Коневим, чи Ословим чи Верблюдовим. Тягар праці наложив Бог на самого чоловіка, і справедливо, бо він переступив Божий заповіт, поповнив гріх. Звірі не згрішили, то й кари не повинні терпіти. З якої ж речі сміє чоловік накладати на нас ярма, шлеї та хомути та посторонки? Він тільки довершує свій первородний гріх, виручаючися нами від тої кари, яку Бог наложив на нього і лиш на нього самого.
— А тепер скажу ще кілька слів про ту дбайливість чоловіка за звірів, якою він так хвалиться. Забуває при тім лиш це одно, що вся та гарна дбайливість пливе у нього не з доброго серця, не з почуття справедливости й любови, а з брудного самолюбства. Чоловік береже нас для того, бо в нас бачить своє добро, свій маєток, свою користь. Він так само або й ще старанніше береже бездушне золото й срібло і нікому, крім нього, непотрібне каміння. І коли він говорить, що задля нас завдає собі багато праці, то ми запи-
