Це тривало дуже довгі віки. Аж з часом люди набралися більше розуму, опанували вогонь, навчилися з кременя робити оружжя, викрісувати стріли, сокири та списи, далі пізнали різні метали, бронзу, мідь, залізо, присвоїли деяких звірів і при їх помочі запанували над землею. В міру того поступу вони множилися чимраз більше, виходили з лісів, навчилися будувати доми, села й міста і з часом опанували всі щонайліпші частки землі. Звірі, що перед тим були панами землі, гуляли всюди свобідно й не знали іншої війни крім тої, якої вимагало їх власне виживлення, тепер почули на світі нового ворога, сто раз страшнішого як голод. То був ворог ніколи й нічим ненасичений, хитрий та могучий, такий ворог, що досягав і Рибу в воді, і Птаха в повітрю, і Оленя в лісі, і Борсука в ямі. Всюди його було повно, до всього йому було діло, на кожного він знаходив спосіб. Чи то дрібна Гусільниця, Жучок, Червяк, Сарана, чи великі Вовки, Орли, Ящури та Леви, всім він видав війну, бо всі сяк чи так влазили йому в дорогу, і ніхто не чув себе безпечним перед ним. Тим страшним ворогом був чоловік.
Довгі віки йшла війна між чоловіком і звірями. Дійшло до того, що багато звірів чоловік половив і повернув у своїх невольників, а інших багато перемордував і прогнав у далекі ліси, в дебрі та степи. Вони мусіли ховатися перед ним у недоступних місцях, так як чоловік колись ховався перед ними. Їх стало менше, бо все, що попадалося в руки чоловікові, гибло. Та й доля тих звірів, що служили чоловікові, робилася чимраз гірша. Їх змушував чоловік до тяжкої праці, або годував
