як мухи, інші конали в щілинах, душилися, товкли головами о кам'яні стіни, пищали і кричали, але все надармо. І не минула година, як усі вони разом з царем Пулооким і його добродушними міністрами погибли в тій печері. Тільки Пугукало та його свояки лишилися з цілого сов'ячого накоренка.
А Ворони і Круки тішилися дуже, що так хитро побороли своїх страшних ворогів. Відтепер вони могли жити собі свобідно в своїм лісі й були безпечні від нічного нападу. Їх рід відтоді розмножився сильно, а сов'ячий рід зробився малий і нечисленний. І що найважніше, бачучи, до якого нещастя доводить гордість і легкомисне зачіпання противників, Сови зареклися на віки вічні нападати на Ворон і на Круків. А Круки і Ворони ще й тепер, де побачуть Сову, то б'ють і лають її.
А Каркайла шанували всі до самої його смерти.
1898
Старі перекази й книги оповідають нам, що в давню давнину люди були дикі, жили по лісах та вертепах, ховалися в печерях та яскинях. Їх було мало, розум їх був нерозвинений, вони не знали ні вогню, ні заліза, ні жодного металу, жили плодами диких дерев, ягодами та корінцями рослин, одягалися в листя та кору дерев і мусіли ховатися перед звірями, що були далеко сильніші, ліпше узброєні й численніші, ніж люди.
