Цар зараз велів Воронам здійматися на крила.
— Слухайте мене, діти — мовив Каркайло. — Як будемо летіти через ліс, хапайте кожний у дзьоб чи в кігті суху ломаку, яку хто може донести, і гайда за мною!
Полетіли. Добре з полудня станули в лісі, з котрого перед кількома тижнями мусіли були тікати перед напасливими Совами. Каркайло велів усім бути тихо і збирати ломаки в лісі, а сам полетів на близьке пасовисько. Там вівчарі наклали були вогонь, і покинуши його на хвилину, пішли завертати вівці. Цю хвилину вигледів Каркайло, вхопив у свої пазурі одну горючу головеньку й полетів просто до входу сов'ячого замку.
— За мною, діти! — крикнув він Воронам. — Кидайте кожний свою ломачку перед самим входом сов'ячої печери, та гарно на купу!
Почали Ворони кидати ломачки і швидко накидали таку купу, що зовсім заткала вхід до печери. А тим часом Каркайло кинув свою головеньку в своє гніздо, збудоване при тім же вході, і почав над нею махати крилами. Швидко головенька роз'ярилася, від неї зайнялася в гнізді суха трава, від трави сухе листя, а від листя сухі ломачки.
— Махайте крилами над вогнем! — командував Каркайло. Замахали крилами сотки Ворон, зробився сильний вітер і швидко ціла купа ломаччя розгорілася ярим вогнем. Бухнули клуби густого, гарячого диму до сов'ячого замку, побудилися Сови з солодкої дрімоти. В печері почалася страшенна тривога. Робилося чимраз гарячіше, дим душив, розпука відбирала розум. Сови кидалися в печері, мов безумні, декотрі летіли просто в огонь і гибли
