Цар і його міністри згодилися на це, тільки один Пугукало недовірливо похитав головою.
— Ну, що, Пугукало, — обізвався до нього цар Пулоокий, — тобі знов щось невлад?
— Невлад мені, вельможний царю, що ви всі так вірите цьому старому брехунові. Ані мій покійний батько не говорив мені нічого про приязнь з Круком, ані я ніколи не чув такого пророцтва.
— Е, чи одного то не раз чоловік не чув і не знає, а воно проте правда, — відповів Каркайло.
— А я боюся, — говорив далі Пугукало. — Не вмію вам сказати, чого, а боюся. Здається мені, що не можу заснути в замку, де Крук буде придверником. І все мені пригадується історія Лисички з ямою.
— Що це за історія? — запитав цар.
— То так собі, проста історія, але є в ній дорба наука.
— Ну, говори, говори!
— Була собі раз Лисичка — мовив Пугукало — і жила собі в вигідній ямі. От раз вона пішла на полювання й забарилася досить довго. Вертає десь коло полудня, дивиться,… ай лишенько! Перед її ямою на піску видно сліди Леопарда, обернені до ями, а слідів обернених із ями не видно.
— Е — думає собі Лисичка — тут щось не гарно. Виджу сліди Леопарда звернені до ями, а слідів із ями не виджу. Значить, Леопард заліз у мою яму й сидить там, чекає, щоб мене
