і змушувати, щоби провадив нас проти своїх. Приймім його з повагою, пригорнімо до себе так щиро, як на це заслугує; слухаймо його мудрих рад, але розуміється, маймо все свій розум.
— І я так думаю, — мовив цар Пулоокий.
З радісними криками повели Сови Каркайла до свойого замку. А коли стали при вході, Каркайло заслонив свої очі правим крилом, зупинився і промовив до царя:
— Вельможний царю! Не годиться мені вступати в твої високі палати!
— А то чому? — зачудований запитав цар.
— Сядь ось тут, я скажу тобі.
Цар і всі міністри посідали при вході печери, а Каркайло сів перед царем.
— Ну, говори! — мовив цар.
— Від мойого покійного батька — мовив Каркайло — (швидко мине сто літ від його смерти), чув я, що давно колись ворожила одна премудра Сова про будучину вашого й нашого роду. З тої ворожби мені досі пам'ятається один вірш:
Крук у сов'ячім гнізді —
Бути Совам у біді.
А я не хотів би наводити біди на твою домівку, вельможний царю, і для того прошу тебе, лиши мене ось тут, знадвору. Я зроблю собі гніздо край брами вашого замку і, як вірний сторож, буду пильнувати за дня, щоб мої свояки не вдерлися до вас і не наробили вам якої шкоди.
