Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/344

Цю сторінку схвалено

хоч що говори їм, усе мов горох на стіну. Тоді я встав і кажу: „Га, коли так, то я не бачу іншого способу, як піти й донести про все Совам. І поки ще ви зберетеся на цю безглузду війну, вони зараз цеї ночі вискочать із свойого замчища й повбивають вас усіх“. Ті слова зробили величезний переполох між Воронами. Але цар, здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити, дзьобати, дряпати й калічити. Там би я певно був пожив смерти, як би не був заховався під коріння старого дуба, звідки вже не могли мене витягнути. Тоді цар крикнув:

— Ну, досить йому. Маю надію, що цей зрадник тут і сконає в тій ямі. А ми всі летімо в чужий край, за дев'ять гір. Там будемо безпечні, поки наші шпіони не оглянуть добре сов'ячого замчища. А тоді ми прилетимо, вірвемося в їхню криївку й повбиваємо їх усіх до нащадку.

Всі мовчали, почувши таку мову. Задумався й цар Пулоокий. А було в нього також п'ять міністрів. От він покликав їх перед себе на нараду і сказав:

— Панове! Самі бачите, яка справа. Оцей Каркайло, найстарший міністер нашого ворога, є в наших руках і розповів нам усі замисли нашого противника. Що ж нам тепер робити?

 
VIII
 

Перший міністер, подумавши хвилю, промовив:

— Я, милостивий царю, міркую, що треба нам скористати з того союзника, що так несподівано приходить до нас! Приймімо його