забажалося йому воювати з вами, а хто противиться тій безумній війні, той у нього зрадник. І як вони там на раді ламали собі голови над тим, яким би то способом воювати з вами! Одні радили накликати на вас Яструбів, другі хотіли входити в союз з Мишами й Щурами, інші наставали на те, щоб Ворони перемогли себе й не спали вночі та боролися з вами око в око. Ну, я з усього того сміявся, бо знав, що з того не може бути нічого путнього. Аж коли один міністер почав радити, щоб вислідити ваше замчище і всі ваші сховки й напасти на вас за дня, поки ви спите, та повбивати вас усіх загалом, оттоді моє серце стислося страхом за вашу долю. Бо я знав, що вдень ви безоружні так само, як ми вночі.
— Чи бач, які мудрі — скрикнув цар Пулоокий. — Вдень на нас напасти лагодяться! Ну, це справді не добром пахне.
— Я це знав, вельможний царю — мовив Каркайло — і для того щосили підняв голос проти такої ради. „Як то — говорю — ми мали би хапатися такого нечесного способу й нападати на сонних? Адже це була би вічна ганьба для воронячого роду!“
— Так, так — заверещали всі Сови. — Вічна ганьба для вас! Це нечесно, це зовсім погано! Фе-фе-фе!
— А по-друге — говорив Каркайло — нібито так легко вислідити сов'ячі криївки. Адже в їх замку панує вічна пітьма і ви хоч влетите там, то таки не побачите нічого.
— Адже правда! — скрикнули Сови і всім відразу легше стало на душі.
— Але даремні були мої слова — говорив Каркайло. — Раз напосілися наші на війну, то
