— Я, дядечку, добре бачу, але вам з великого голоду трохи баки забило. Ну, та ви не бійтеся. Я ж вам вашого Вудвуда не відбираю. Смакуйте його на здоров'я. Я би й так не взяв його до рота, аби ви мені не знати що давали… Тьфу!
І полетів геть.
— Що за помана — думає собі Яструб. — Чи я дурний, чи вони? А може й справді я в поспіху замість Голуба та анахтемського Вудвуда зловив? Тьфу!
Нюхає — справді пахне щось не теє, не Голубом. Але подоба Голуб'яча. Та вже бідний починає власним очам не вірити.
— Може й справді у мене яка куряча сліпота, або що? От зажду. Он летить іще один Крук, що то він скаже?
І справді супроти нього надлетів третій Крук.
— Здорові були, дядечку! — закричав він.— А куди ви цього Вудвуда несете? Чи може Ведмедя кольки сперли, а ви хочете дати йому вудвудятини замість лікарства?
— Сказися ти зі своїм Ведмедем і з вудвудятиною! — скрикнув застиданий Яструб і випустив Голуба з кігтів. Справді, коли тобі три скажуть, що ти п'яний, то лягай спати, а коли три свідки сказали, що це Вудвуд, то хай йому цур!
І він полетів геть, а Круки кинулися на Голуба і з'їли його.
— От так то, милостивий царю, і ми повинні дібрати способу, щоб побороти наших ворогів, — закінчив свою промову Каркайло.
— Дуже добре, — згодився цар, — але який же може бути спосіб? Скажи, коли знаєш, бо я ніяк його не придумаю.
