— Ой, Господи! — скрикнув він.— Та ми ж і не знали нічогісінько. Ой, лишенько, і так ні з цього ні з того чи бач, у які тяжкі гріхи вскочили. Ще й гнів святого Місяця на себе навели! Що ж нам тепер робити?
— Ходи, великоможний пане — мовив далі Заяць Довгослух — ходи зо мною! Стань перед ясним лицем нашого патрона, перепроси його, може він тобі скаже, що маєш робити.
Слон з тяжким серцем пішов за Зайцем. Була ясна, місячна ніч. Місяць в повні стояв на небі, а Заяць попровадив Слона просто до озера.
— Ось бач, великоможний пане — мовив він — наш патрон власне купається в своїм озері. Поклонись йому здалека, але не говори до нього нічого! Бачиш, який він сумний, які зморшки на його лиці! Це він гнівається на вас.
Слон поклонився Місяцеві і стояв тихо на березі озера.
— Доторкнися трубою до цього посвяченого озера — мовив далі Заяць.— Може святенький Місяць дасть тобі який знак, що маєш робити далі.
Слон послухав Зайцевих слів і встромив свій хобот у воду. В тій хвилі гладка поверхня озера зморщилася, захвилювала, і з нею разом захвилював також образ Місяця, відбитий у воді.
— Ну, тішся, великоможний пане! — радісно мовив Заяць. — Наш цар приймає твій поклін… бачиш, як прихильно похитав головою. І велить тобі з твоєю громадою йти далі на схід сонця. Пройдете три дні дороги і знайдете там інше озеро й іншу рівнину й будете там жити щасливо.
