батьківщину. На кожний спосіб є таки спосіб. Треба тільки подумати.
Довго вони думали сюди й туди, і не могли нічого видумати. Далі виступив один Заяць, Довгослух називався, і мовить:
— Чекайте, браття! Я маю спосіб і надіюся, що ще нині позбудемося тих непрошених гостей.
І не говорячи нічого більше, він пішов у гущавину, де паслися Слони. Наблизившися, він привітав їх чемненько й мовить:
— Заведіть мене до свойого війта, маю йому сказати щось дуже важне.
Слони завели його до Чотиризуба. Ставши перед ним на задні лапки, Заяць мовив:
— Великоможний пане! Приходжу до тебе не з власної волі, а яко післанець нашого ясного й безсмертного царя Місяця.
— Так? То Місяць є вашим царем? — мовив Слон.
— Так є, він наш цар і наш патрон. І він посилає мене до тебе й велить заявити тобі ось які слова: „Моє серце засмучене, моє лице затемнене, моя душа в тяжкій жалобі. Бо прийшли Слони, не питавшися, зайняли мою рівнину, не просившися, збовтали моє озеро, не дозволявшися. І своїми ногами вони потолочили домівки моїх підданих, повбивали невинних дітей, покалічили старців і жінок, пролили на землю кров неповинну“. І говорить тобі наш ясний цар Місяць моїми устами: „Загніваюсь тяжко на тих злочинців, переміню їм усю воду в кров, а всю пашу в будяки, напущу на них тяжкі хороби й зарази, коли захочуть довше противитися мені“.
Почувши цю промову, Слон Чотиризуб аж о світі не стямився. Як кожний такий валило, він був добродушний і м'якосердий.
