посланців, щоб розвідали, де тут близько чи далеко є погожа вода, щоб нам була для нашої потреби.
Ще він не докінчив своєї промови, коли ось надійшли післанці й говорять:
— Маємо воду! Маємо воду! Ходіть!
Недовго думаючи, зібралися Слони й рушили в дорогу. Йшли вони не довго й не коротко, а п'ять днів і п'ять ночей, поки не дійшли до великого та не глибокого озера, що лежало серед лісів на широкій рівнині порослій корчами та травами. Слонам страшенно подобалася нова домівка. В озері могли купатися і плюскотатися цілісінький день, а вечером знаходили собі багату пашу на рівнині і в околичних лісах.
Але трапилося так, що на тій самій рівнині з давен-давна жила незлічена сила Зайців і Кріликів. Під кожним корчем були їх ямки випорпані в м'якій, пухкій землі. Легко зрозуміти, що як Слони закватирувалися сюди, то Зайцям прийшлося круто. Зараз у перших днях Слони своїми ножищами порозтолочували багато Заячих гнізд, подушили багато молодих Зайченят, а й старим Зайцям не одному допалося: цьому відтолочили одну ногу, другому дві, а вже котрому відтолочили голову, той був щасливий у Бога.
Бачучи таке своє нещастя, збіглися всі Зайці на раду. Там то було йойкання, плачу та нарікання! Одні радили забиратися з цеї рівнини й тікати щодуху, куди ноги несуть, бо де ж таки! Слони такі великі й міцні, що Зайцям навіть не думати про те, щоб їм опертися. Але інші, розумніші, кажуть:
— Та чекайте ж бо! Ще не амінь, щоб ми так ні сіло, ні пало, покидали свою рідну
