в огонь пахучого кадила, одним словом, парада, як належиться. Аж тут десь відкись надлітає Ворона. Вона не була на нараді, а тепер летячи понад те місце, побачила пташину нараду й думає собі:
— Ов, а це що таке? Треба подивитися ближче!
А птахи й собі, побачивши Ворону, почали гомоніти:
— Ось летить Ворона! Варто би послухати, що вона скаже. Адже ж це також розумна птиця, з вѐршки рибу виймає, ану, може вона скаже нам щось мудрого.
Наблизилася Ворона, привіталася з гуртом та й питає:
— А що це у вас, панове, за зборище таке? Який празник справляєте? Чи Синицю заміж віддаєте, чи може Чижиковим дітям іменини справляєте?
— Не вгадала! Не вгадала! — загули птахи. — Царя вибираємо.
— Царя вибираєте? От новина! Ну, ну, нівроку! А на кого ж голосуєте?
— Та бачиш, на Сову. Думаємо, що вона наймудріша з нас усіх, то нехай би царювала.
— Сова? Наймудріша! Сова має нам царювати? Та що ви, подуріли, чи очей не маєте? Оте головате опудало, ота криводзюба просторіка, що й слова по-людськи не вміє сказати! Вона мовчить не для того, що все знає, а для того, що дурна, як пень. А її окуляри, то одна мана, вона навіть азбуки не знає! Ні, як має Сова бути нашим царем, то я зараз дам собі обскубти все пір'я й запишуся до Повхів або до Щурів і не хочу признаватися до того, що з яйця виклювалася! І не могли ви вибрати