— Щи ви собі думаєте! — величався він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці Курку вкраду.
— Ет, іди, не говори дурниць! — уговкували його товариші.
— Що дурниць! Ану побачите! — решетився Лис.
— Побачимо, або й не побачимо. Там Пси купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся в Блоху, щоб тебе не побачили й не роздерли.
— Отже побачите, і в Блоху не перевернуся і не розірвуть мене! — товк своє Лис і поклав собі міцно зараз завтра, в сам торговий день, побігти до міста і з торговиці вхопити Курку.
Але цим разом бідний Микита таки перечислився. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися між яриною, дістався аж до передмістя. Але тут біда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю й вернути назад. А на вулиці й на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, Свині квичуть, торговці шваркочуть, селяни гойкають — одним словом, клекіт такий, якого наш Микита і в сні не бачив і в гарячці не чував.
Але що діяти! Наважився, то треба кінчити те, що зачав. Посидівши пару годин у бур'яні коло плота, що притикав до вулиці, він освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди й як найліпше бігти, щоб осягнути свою ціль, Лис Микита набрав відваги, розбігся й одним
