у мене велика війна з Псом, то я збираю щонайчільніше лісове лицарство.
— Гаразд, гаразд — мовив Кабан. — Стану напевно.
На третього покликав Вовк ще Лиса Микиту. Поміркували разом, що вже досить мають сили, а коли настав умовлений день битви, пішли під дуба, дожидаючи противника.
Тим часом Пес Гривко тяжко зажурився почувши, як Вовк визиває його на війну.
— Що мені на світочку Божім робити? — думав він собі. — І яких мені лицарів кликати на цю війну? Ні, мабуть доведеться таки пропасти.
Оттак думав бідний Гривко день, думав другий день і нічого не міг видумати. Вже й їда його не береться, звісив голову й ходить мов сам не свій.
— Ей, Гривку, а тобі що таке? — окрикнув його Кіт Мурко, його добрий товариш і приятель.
— Ет, що тобі говорити! — нерадо мовив Гривко. — Нещастя моє, та й годі, і ти певно не поможеш мені.
— Ну, говори, говори! — Настоював Мурко. — Поможу не поможу, а бодай розважу твою тугу.
Гривко, розповів Муркові про свою пригоду з Вовком.
— Не турбуйся, братіку — мовив Мурко. — Я тобі стану до помочі. Йди тільки поклич іще Гусака й Качура, то маю надію, що ми не постидаємося в тій війні.
Послухав Гривко розумної ради, запросив Качура й Гусака, а ті обіцяли йому свою поміч у війні.
Настав умовлений день. Ще не світ, не зоря, вирушив Гривко зі своїм лицарством на війну.
