Сів Півень Лисичці на хребет, везеться. Аж здибають Голуба.
— Куди ви, люди Божі? — питає їх Голуб.
— На прощу до святого місця.
— Візьміть і мене з собою.
— Добре, Голубчику — мовить Лисиця. — Сідай і ти на мій хребет обік Півня, там і для тебе буде місце.
Сів Голуб, ідуть. Аж ось зустрічається їм Селезень (Качур).
— На добрий день, люди Божі! А куди це вас Бог провадить?
— На прощу до святого місця.
— Візьміть і мене з собою.
— Добре, синку — мовить Лисиця. — Сідай на мій хребет. Там ще і для тебе найдеться місце.
Ішли вони, йшли, аж дійшли до широкої ріки. Прийшлося їм тут ніч ночувати, ще й день спочивати, порома дожидати. От Лисичка й мовить:
— Слухайте, мої дітоньки! Ось перед нами вода глибока, дорога далека. Бог знає, чи дійдемо до цілі, чи вернемо живі. Треба вам, дітоньки, висповідатися й покуту відбути, а як у кожного буде чисте сумління, то й дорога не така страшна буде.
— Добре. Ходімо шукати попа.
— А коли добре — мовила Лисичка — то на що вам попа шукати? Аджеж я черничка, духовна особа така сама, як і піп. Ходіть лишень одне за одним за мною в оцю норку, я вас висповідаю.
Знайшла Лисичка нору під каменем, влізла до неї, мов до сповідальниці, та й кличе Півня:
— Ну, Півнику, дитино моя, ходи сюди ближче, признавайся, чим ти Бога образив?
