копиті. Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби, аж Вовк перекинувся і стрімголів бабахнув у море. Там ще не встиг отямитися, а вже було по нім.
А Лисичка бачучи, що сталося з Вовком, з великого переляку аж підскочила, та так нещасливо, що й сама впала в море і втопилася. А Осел плив, плив, поки не доплив щасливо до берега.
1898
Важко було Лисичці хліба добувати. Постарілася вже, послабла, а їсти хочеться. От вона вдалася на хитрощі. Забігла десь у комин, обмазалася сажею та й ходить по лісі, голову звісивши, важко зідхаючи, чотки[1] перебираючи. Звірі зразу боялися, почали тікати від неї, та вона масненько вговорювала їх:
— Бог з вами, дітоньки! Куди це ви? Мене боїтеся? Ні, не бійтеся, мої голуб'ята. Бачите, я черничкою зробилася, Богу служу, постом тіло морю, поклони б'ю, на прощу до святого місця збираюся.
Почув це Півень. Дуже його зворушила Лисиччина побожність та й каже до неї:
— Лисичко, Божа черничко, візьми мене з собою на прощу.
— Добре, Півнику. Та що ти будеш пішки йти? Сідай на мій хребет. Багато я з твого роду душ загубила, нехай хоч цю покуту за це прийму, може мені Бог гріхи дарує.
- ↑ Рожанець, по якім моляться монахи. (Ів. Фр.).
