Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/283

Цю сторінку схвалено

копиті. Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби, аж Вовк перекинувся і стрімголів бабахнув у море. Там ще не встиг отямитися, а вже було по нім.

А Лисичка бачучи, що сталося з Вовком, з великого переляку аж підскочила, та так нещасливо, що й сама впала в море і втопилася. А Осел плив, плив, поки не доплив щасливо до берега.

1898

 
ЛИСИЧКА-ЧЕРНИЧКА
 

Важко було Лисичці хліба добувати. Постарілася вже, послабла, а їсти хочеться. От вона вдалася на хитрощі. Забігла десь у комин, обмазалася сажею та й ходить по лісі, голову звісивши, важко зідхаючи, чотки[1] перебираючи. Звірі зразу боялися, почали тікати від неї, та вона масненько вговорювала їх:

— Бог з вами, дітоньки! Куди це ви? Мене боїтеся? Ні, не бійтеся, мої голуб'ята. Бачите, я черничкою зробилася, Богу служу, постом тіло морю, поклони б'ю, на прощу до святого місця збираюся.

Почув це Півень. Дуже його зворушила Лисиччина побожність та й каже до неї:

— Лисичко, Божа черничко, візьми мене з собою на прощу.

— Добре, Півнику. Та що ти будеш пішки йти? Сідай на мій хребет. Багато я з твого роду душ загубила, нехай хоч цю покуту за це прийму, може мені Бог гріхи дарує.

 
  1. Рожанець, по якім моляться монахи. (Ів. Фр.).