— О, за такий гріх, Лисичко-сестричко, мусіш чотири дні постити й поклони бити. А ти, Ослику-братіку, чим Бога образив?
— Пригадую собі — мовив з сокрушеним серцем Осел — що раз мій господар запріг мене до візка й цілий день возив мною гарбузи, дині, моркву, огірки і всяку ярину з огорода. Оттоді то з візка впав один огірок, я схилився, підняв його і з'їв. Більше не можу собі пригадати нічого.
— Ой, грішнику темний — в один голос завили Вовк і Лисичка. — Та це ж страшенний гріх! Хіба ж тобі дозволено їсти огірки? Це ж ти найголовнішу заповідь переступив, і за це нема для тебе ніякої покути, хіба смерть.
Поміркував Осел, куди воно річ іде, та й каже:
— Га, коли смерть, то смерть. Нехай хоч своєю смертю спокутую свій гріх. Та одного тільки мені жаль. Вибираючися в дорогу, я закопав на полі під камнем великий скарб, то шкода, щоби він так і пропав. Коли б ви, люди Божі, видобули його та роздали на святі церкви, на служби Божі та на милостиню за мою душу!
— Добре, Ослику-братіку, добре — мовив Вовк — зробимо все, що кажеш, тільки розкажи нам, де лежить той скарб, і по чім пізнати його схованку?
Він лежить недалеко того місця, де ви мене здибали, а пізнати схованку по камені, що ним завалена нора. На тім камені видовбаний такий самісінький знак, як ось тут у мене на лівому копиті. Придивися йому добре, то зараз пізнаєш.
Підняв Осел ліву задню ногу, а Вовк нахилився, щоби поглянути, що там за знак на
