— Та де там мої міхи! — лементує Лисичка, а сама аж тремтить зо страху. — Бачиш, скакала через річку і всі три міхи урвалися і впали у воду. Їжаку-братіку, подумай ти, може у тебе деяка хитрість найдеться?
— У мене є одна — мовив Їжак — та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи, лапки від себе відкидай і попускай духу, що можеш. Господар побачить тебе й подумає, що ти вже гниєш, то й викине за пліт.
Послухала Лисиця Їжакової ради, притаїлася, лежить, буцім давно згинула. Прийшов господар, побачив її та й аж носа затулив.
— От шкода! — промовив він. — Не був кілька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна Лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт та й по всьому.
І він відсилив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в бур'янах.
Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою стежкою і здибає Їжака.
— Добрий день, Їжаче-небораче!
— Здорова була, Лисичко-сестричко — відмовляє Їжак.
— Ходи зо мною до саду їсти винограду.
— А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього?
— Е, що там! У мене є три міхи хитрощів, якось вимотаюся.
Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик!
