Було то восени. Біжить Лисичка польовою доріжкою та й здибає Їжака.
— Добрий день, Їжаче-небораче! — крикнула Лисичка.
— Здорова була, Лисичко-сестричко — відповів Їжак.
— Знаєш що, Їжаче, ходи зо мною!
— А куди ж тебе Бог провадить?
— Та йду онтам до саду їсти винограду.
— А не квасний він, Лисичко?
— Та де тобі квасний! Повідала Сорока-білобока, що чула від Куниці, молодої дівиці, що та бачила, як господар коштував і хвалив, що солодкий, пора збирати. Ходи, наїмося, ще й дітям по китягові принесемо.
— Ні, Лисичко — каже Їжак — не піду з тобою, боюся. То господар хитрий, силець понаставляв, ще зловлюся.
— Не бійся, Їжаче-небораче! — сміючись, мовила Лисичка. — У мене є три міхи хитрощів, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не видобуду.
— Га, коли так, то нехай буде й так!
Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце. Торгнула раз, торгнула другий раз — куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
— Ой, Їжаку, братіку — кричить Лисичка.— Рятуй!
— Як же я тебе, Лисичко, порятую? — мовив Їжак. — Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.
