Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/258

Цю сторінку схвалено

Не було що змагатися. Мусів Ведмідь іти й перепросити Короленят, що вони не є жодні потерчата, а чесних батьків чесні діти.

Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.

1896

 
ВОВК ВІЙТОМ[1]
 

Пасся собі раз Осел на пасовиську та якось наблизився до корча, а за корчем сидів Вовк, вискочив до Осла й хотів його роздерти. А Осел, дарма що його за дурня окричали, зараз надумав, що йому зробити. Вовк до нього біжить, а він усміхається так радісно, кланяється йому низенько та й каже:

— От то добре, от то добре, пане Вовче, що ви надходите. Я вже тут за вами шукаю-шукаю.

— А пощо я тобі здався — питає Вовк.

— Та, бачите, громада вислала мене по вас і гостро наказала: „Йди і без Вовка нам навіть не вертай до села“.

— А пощо я громаді здався? — питає Вовк.

— А ви й не знаєте? Адже у нас у громаді війта вибирають.

— Ну, так що з того, що вибирають?

— Не те біда, що вибирають, — мовить Осел, — а те біда, що ні на кого не можуть згодитися. Вже всі господарі пересварилися проміж себе, а далі кажуть: „Тут хіба один Вовк із лісу може війтом бути“. Як похопили це слово, так на тім і стали й вислали мене, щоб я вас зараз спровадив до села. Таке то діло.

 
  1. Війт — сільський старшина.