засідку, то зараз похилю хвоста трохи в долину; то знак для вас, що маєте йти трохи помаліше й осторожно. А якби вже зовсім біда була, тоді я затулю хвіст між ноги, а ви всі тоді втікайте щодуху.
— Славно, славно! — закричали всі звірі й дуже величали Лисову розсудливість. Комар, вислухавши весь той премудрий плян, полетів до Королика й розповів йому все докладно.
На другий день, скоро світ, зібралися звірі до походу. Земля дуднить, галуззя хрустить, рев, крик та писк по лісі, аж сум побирає. А з другого боку птаство почало злітатися: повітря шумить, листя з дерев сиплеться, крик, гамір, крапання, що не дай Господи. Густою лавою йдуть звірі просто до Короликового гнізда; густою хмарою літає понад ними пташня, та що, не може їх спинити. Та старий Королик про це не дбає. Побачивши Лиса, як цей гордо маршерує поперед війська з хвостом, мов свічка, піднесеним угору, він кликнув Шершня й каже до нього:
— Слухай, небоже! Бачиш ти он цього Лиса? Це ворожий генерал. Лети що духу, сядь йому на живіт і жали, що маєш сили.
Шершінь полетів та й просто Лисові на живіт. Почув Лис, що щось там шпортає у нього по животі; от-от би знизив хвіст та обігнався, але ні, його хвіст нині — боєва хоругов, не можна! Аж тут Шершінь як не шпигне Лиса в саме болюче місце!
— Ой, лишенько! — скрикнув Лис і знизив хвіст на половину.
— Що там? Що там? — загомоніли звірі.
— Мабуть… якась… засідка, — пробубонів Лис, а сам аж зуби заціплює з болю.
