Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/250

Цю сторінку схвалено

А для вас, небожата, відси така наука: ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка, хоч би це був простий, нерепаний[1] Їжак.

1896

 
КОРОЛИК І ВЕДМІДЬ
 

Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькав якийсь пташок у корчах. Підійшли ближче, а то маленький пташок з задертим хвостиком скаче по гілках та й цвірінькає.

— Вовчику-братіку, а це що за пташок так гарно співає? — запитав Ведмідь.

— Цить, Ведмедю, це Королик! — шепнув Вовк.

— Королик[2]? — шептав і собі ж переляканий Ведмідь. — Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?

— А вже ж, — каже Вовк, і оба поклонилися Короликові аж до самої землі. А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостиком махає.

— Чи бач, яке мале, а яке горде! — бурчав Ведмідь. — Навіть не гляне на нас! Цікаво б було хоч раз заглянути, як там у нього в палаті!

— Не знаю, як воно буде, — мовив Вовк. — Я хоч і знаю, де його палата, але заглядати до неї ніколи досі не подумав.

— А що, страшно хіба?

— Страшно, не страшно, а так якось не випадало.

 
  1. Без оглади (Ів. Фр ).
  2. У нас зовуть цього пташка також Воловим очком (Ів. Фр.).